Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ
Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів
атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30
відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних
джерел).
У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві
найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і
забруднення земель через накопичення значної кількості відходів
(золи, шлаків, пилу).
Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях
народного господарства - промисловості, медицині, сільському
господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.
У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було вироблено
на атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків
загальною потужністю 13,618 тис.мвт., на яких було вироблено 79,6
млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їх
потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - в
Європі.
Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в стані
будівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС з
різними ступенями будівельної готовності. Другий блок
Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції
остаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополі
розташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали,
але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.
Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні
станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове
зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки
відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної
та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального
використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-
кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не
пристосованих для зберігання сховищах велика кількість
радіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики.
Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської
АЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечні
радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких
близько 20 млн.кюрі.
У шести областях України розташовані регіональні підприємства
УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів,
які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей
народного господарства. Ці підприємства також не мають установок
для первинної переробки відходів.
Підприємства з видобування та переробки уранових руд
знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській
областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її
відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,
газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього
природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232,
продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і
радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей
головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами
хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.
Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням
джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах
господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8
тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько
400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ.
Через існування великої кількості штучних і природних джерел
іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської
катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна
ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів
радіаційного захисту населення та навколишнього природного
середовища.
В систему таких заходів мають входити : основи ядерного
законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної
безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської
катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та
підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту
населення.
3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Сільське господарство України - найбільш природомістка
галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає
41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка
території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55
відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь -
сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському
виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів
води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку на
одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,
у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці
показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність
сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді
регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені
малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та
схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка
території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а
рілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Україні
значно нижча, ніж у середньому по Європі.
Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в
Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність
реального власника, помилкова стратегія максимального залучення
земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку
землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена
цінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем ведення
землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення
недостатньої кількості органічних добрив, низький
науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації
меліоративних систем, недосконала система використання і внесення
мінеральних добрив та невиконання природоохоронних,
комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.
Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В
окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається
неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності
органічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засолення
грунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних
екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині
14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються
еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є
солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод
загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях
спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки
за 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу в
грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.
Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без
суворого і надійного державного екологічного та митного контролю
за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої
бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання
у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших
хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням
може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити
відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість
агроландшафтів.
4. ТРАНСПОРТ
Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема
рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові
судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а
також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення
(склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції
технічного обслуговування, майстерні тощо).
Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази
автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття
автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин,
кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах
ремонту автомобілів.
Через великі обсяги використання пального автотранспорт
забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами:
на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків -
оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві,
Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок
роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їх
кількості.
Залізничний транспорт України використовує приблизно
170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків води
використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні
втрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні
мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тонн
забруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.
Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів,
нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.
Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин
у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні
гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500
тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний
вузол.
Морський транспорт забруднює море відходами харчування,
сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний
стан моря, особливо в припортових зонах.
5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО
В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх
негативними наслідками є:
1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на
обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення
довкілля;
2) несприятлива територіально-планувальна структура міст,
зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового
потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені
житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через
міста, що значно збільшує їх загазованість;
3) другорядність проблем містобудування порівняно з
пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності
таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і
каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на
екологічний стан міст і якість питної води;
4) руйнування природного середовища великих міст. Висока
забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому
числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних
систем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивного
промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели
до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм
тощо.
На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських
населених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України)
забезпечено централізованим водопостачанням.
Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів
становить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числі
підприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,
з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн.
куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення із
загального обсягу необхідної кількості води використовується
близько 40 відсотків підземних вод.
Система водопровідно-каналізаційного господарства нині
перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:
водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного
покриття;
понад 17 відсотків води для споживання за окремими
фізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючого
стандарту;
суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарство
зумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів
(тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.
кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних
мереж);
витоки та невраховані витрати води становлять понад 15
відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді
(середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні
становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей
показник дорівнює 100 - 200 літрам);
не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392
селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні
каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби
скидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо
очищених стічних вод);
неефективність комплексних програм екологізації технологій у
промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та
на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, які
витримують основне навантаження з очищення промислових і міських
стоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу
(щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозу
вторинного забруднення довкілля;
промислові підприємства за браком ефективних технологій
очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають у
водойми через систему централізованої каналізації
висококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнують
каналізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищення
міських стічних вод і не видаляються в процесі біологічного
очищення, що робить неможливим використання очищених міських
стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.
Основними джерелами забруднення повітря в
житлово-комунальному господарстві України є підприємства з
виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового
господарства, промислові підприємства комунального машинобудування
та автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значну
кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у
каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної
обробки води, яка використовується в системах теплопостачання.
У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується
близько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771
міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без
дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і
повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне
обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.
Традиційна технологія знешкодження міського сміття на
звалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населення
сільської місцевості.
6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ
Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також
низький технологічний рівень промисловості України поставили її в
число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та
накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році
становив 700 - 720 млн. тонн.
Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у
більшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво не
позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.
За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території
України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн,
що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн.
Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів,
відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить
близько 160 тис. гектарів.
Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної
промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час
розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення
корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину
цих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки
сировини.
З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки
відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що
утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн.
тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Це
свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996
років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів
використання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків менше
порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високими
темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового
виробництва.
Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не
впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до
переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові
та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому
екологічний ефект переробки відходів є незначним. До категорії
високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових
відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього
часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки
токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої
системи збирання, зберігання та видалення токсичних відходів,
відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництва
і комунального господарства.
Недостатні норми адміністративної та кримінальної
відповідальності за порушення правил збирання, зберігання,
транспортування та використання промислових та інших відходів.
Однобокість екологічної політики виявляється також у
недостатньому екологічному контролі за масовим використанням
деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів
тощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.
7. ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ
ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
Геополітичне розташування України на Європейському континенті
історично зумовило роль і місце її території, а також
військово-економічного потенціалу в проектах і програмах
реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем
і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні
Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і
сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому
числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних
підприємств, установ і організацій оборонного призначення.
Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно
впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень
природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та
експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і
танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних
матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків
бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних
господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і
очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також
внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час
проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
|